Колоритна водійка тролейбуса із Житомирщини підкорила столицю та соцмережі

— Коли вдягаюся в українське вбрання, настрій покращується не лише у мене, а й у пасажирів, — каже 43-річна Валентина Шостак. 10 років працює водієм столичного тролейбуса №14. Він їздить від ботанічного саду до залізничного вокзалу. На роботу Валентина ходить у народному вбранні.

Зустрічаємося на кінцевій зупинці біля ботанічного саду. Валентина Шостак приїжджає на маршрутці. Одягла льняну сукню з червоною вишивкою. Має вінок зі штучними маками та ромашками, червоні сережки. Очі підвела чорним олівцем.

— Це плаття купила торік у Він­ниці, — розповідає. Ховається від дощу під накриттям диспетчерської будки. — Поїхала туди з донькою у справах. Забігли на базар. Віддала за сукню 600 гривень. Віночок залишився з весілля доньки. Вона думала робити весілля в українському стилі. Та в останній момент передумала. Віночок повісила на стіні, носити не схотіла. Казала: соромлюся, бо на ньому дуже довгі лєнточки.

Колоритна водійка тролейбуса із Житомирщини підкорила столицю та соцмережі, фото-1

А намисто побачила у вітрині одного київського магазину, коли йшла на роботу. Після авансу зразу туди побігла. Вирішила: голод фігурі не зашкодить. Крім цього комплекту, маю зелену сукню з червоною вишивкою. Кілька вишиванок і спідниць до них.

— А ти сьогодні ще красивіша, — каже Валентині диспетчер — невисока жінка років 60. — Дуже тобі цей віночок іде.

Валентина усміхається і поправляє підкручене волосся.

— Одягаюся так не перший рік. Раніше дозволити собі такого не могла, бо все життя провела у скруті.

З самого початку чула компліменти. Тепер їх не так помічаю, бо звикла. Інколи старші чоловіки навіть цілуватися лізуть. Один дідусь казав: "Ну, як я можу пройти повз і не поцілувати таку красоту?" Дозволила цмокнути у щоку. Чоловіки часто залицяються і просять залишити номер. Віджартовуюся. Номер нікому не даю, бо маю мужчину.

Коли їду за рульом, то даже пішо­ходи на переході знімають на телефони. Часто фотографують з вікон машин.

Якось на дорозі була тянучка. Заїхала на зупинку, а виїхати не можу — ніхто не пропускає. Тільки один на іномарці мене пропустив. Коли виїхала на дорогу, послала йому повітряний поцілунок. Тут дорогу переходить чоловік з ­відром троянд. Водій іномарки купив у нього п'ять квіток і попросив передати мені. Пасажири теж часто дарують квіти. Один чоловік цілий оберемок нарвав у ботанічному саду і приніс. Казав: поки садом гуляв, тільки про вас і думав. Якось у тролейбусі підходить до дверей дівчинка й каже: "Можна вам квіти передарувати? А то мамі хтось на роботі приніс. Везти їх додому не можна — папа лаятиметься".

До зупинки під'їжджає тро­лейбус. Валентина змінює водія та сідає за кер­мо. Дивиться у дзеркало і поправляє віночок. За кілька хвилин рушає.

— З понеділка йду у відпустку, — каже на прощання. — Тепер пасажири місяць не бачитимуть мене.

"Перший чоловік сказав: я від тебе такого не ожидав"

Валентина Шостак народилася у селищі Нові Білокоровичі Олевського ­району на Житомирщині. Працювала сторожем і дояркою. До Києва ­переїхала 2005 року.

— Спочатку на кар'єрі видобувала каміння. Навіть з ломиком доводилося працювати. Заробила дев'ять гриж. Перевелася сторожем. За якесь врємя гроші геть перестали платити. Влаштувалася на ферму дояркою, щоб хоч молока дітям вкрасти. 10 років тому ферма закрилася. У районному центрі зайнятості запропонували їхати у Київ, вчитися на водія тролейбуса. Обіцяли безкоштовне житло.

У мене підростали двоє дітей. Старший син мав закінчувати школу. Знала: якщо не найду роботи, дітей далі вчити не зможу. У селі мій вчинок засуджували, бо покинула сина й доньку напризволяще. Називали поганою матір'ю. Навіть позбавити батьківських прав хотіли. Син досі не може зрозуміти мене. А я дуже сильно люблю його.

Валентина плаче. Витягує із сумки дзеркало. Відкриває і витирає рукою ­сльози.

— З першим чоловіком прожила 10 років, — продовжує. — 23-річний син закінчив училище, отримав спеціальність столяра. На рік молодша донька Наташа вчилася у Вінницькому сільськогосподарському технікумі на ландшафтному дизайні. Зараз заочно навчається у Києві в університеті біоресурсів і природокористування. Встигла розлучитися. А я недавно зійшлася з мужчиною. Він ухожений, не п'є. Це той, кого шукала. У мене в гуртожитку маємо лічні апартаменти.

Перший чоловік остався у селі. Коли діти сказали, що їду в Київ водити тролейбус, він тільки посміявся. Якось Наташі треба було їхати у Вінницю. Попросила бувшого привезти її у Київ. Домовилися зустрітися у тролейбусі. Сиділа тоді за кермом у вишиванці та білій спідниці. Коли побачив мене, дар мови потіряв. Тільки сказав: я від тебе такого не ожидав.

Gazeta.ua
Київ водій столиця тролейбус вишиванка
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі