Щоб керувати чоловіками, треба зібрати себе в кулак, - капітан прикордонної служби «Овруч» Віта Прокопчук

Чи потрібно слабку половину людства називати слабкою? Зараз все більше жінок ідуть служити до лав Збройних Сил України, вступають до академії Державної прикордонної служби, проходять навчання на військовій кафедрі та з успіхом здобувають військові професії, посади та звання. Жінки у формі вже не викликають здивування. Вони так само, як і чоловіки, захищають цілісність нашої держави, підставляючи свої тіла під смертоносні кулі. Замість суконь вони одягли форму, замість туфель на підборах – берці, замість салонів краси – казарма, плац, полігон або кордон країни. Начальник четвертого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Овруч», капітан Віта Прокопчук розповіла, чому обрала професію прикордонника, про особливості роботи, про навчання в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького та про військове життя, яке стало її повсякденним стилем.

Віта народилася на Хмельниччині, після закінчення школи вступила до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. У 2007 році закінчила навчання в академії, після чого з Хмельницька її відправили проходити службу в Овруч. Про те, хто така жінка в армії поділилась капітан Віта Прокопчук.

Чому Ви обрали саме цей шлях?

Я перша дитина в сім’ї, в мене є ще менший брат. У нас в сім’ї військова справа – це традиція. Мій тато військовий, але на пенсії.  У мене був вибір обрати щось інше, я подала заявку на навчання в три вищих навчальних заклади, але коли мене прийняли в Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, я навіть не розглядала інші варіанти. Вважаю, що військовослужбовець, тим паче прикордонник – це захист держави, забезпечення її цілісності, робота з людьми. Це цікава професія, ось наприклад, кожен день я ходжу на автомобільний пункт пропуску і кожен день там нові люди, ти з кимось спілкуєшся. Це цікавіше, ніж сидіти в кабінеті і переглядати папери. Саме через сімейну традицію та цікавість роботи я обрала службу.

З Хмельницька Вас направили в Овруч, чи хотіли б Ви перевестись в інше місто?

Я одна людина з небагатьох, яка весь час служби на кордоні проходить в одному підрозділі. У нас змінювались назви, у мене змінювались посади, але я завжди знаходжусь в Овручі з дня розподілення. Мені подобається це місто і я не маю бажання кудись переводитися.

А коли закінчили академію, було те місто, де б Ви хотіли проходити службу?

Наш випуск в 2007 році був найбільшим за всю історію академії. Випускалось 450 чоловік і кожен хотів кудись потрапити. Але там існує розподілення: приїжджає комісія, тебе викликають і кажуть куди ти їдеш. У контракті на навчання, а потім на подальше проходження служби на кордоні, зазначено в одному з основних пунктів, що ти погоджуєшся проходити службу в будь-якому регіоні України.

При розподіленні враховували місце проживання?

Ні. Люди з Хмельницька проходили службу і в Криму, і на Сході, і на Півдні. У першу чергу розподілялися люди, які закінчили академію з червоним дипломом. Я спілкувалась з людьми зі свого випуску, багато звільнилось через події, які відбуваються на Сході України, але основна частина залишилась. Кому подобається, той служить й надалі, а хто бажає іншої долі, той її шукає.

Після переїзду в Овруч, як Ви будували своє життя?

Одразу після випуску в Овруч приїхали чотири людини: сімейна пара, лейтенант та я. Зустріли нас дуже добре. Але коли я прийшла на службу, то знала тільки теорію, практики не було. Зараз молоді лейтенанти приходять, вони знають теоретичні матеріали, знають де і що написано, але потрібно у когось вчитися, тому я стараюсь допомагати кожному.

У мене склалось все чудово. Уже під час проходження служби в Овручі я познайомилась зі своїм теперішнім чоловіком. Мені в цьому плані було легше, в мене з’явилась підтримка. Також допомагали колеги, підтримували, давали поради.

Якщо порівняти Вашу роботу до війни і під час війни, чи змінилася специфіка роботи?

У мене 35 підлеглих, з них лише 8 жінок, усі інші чоловіки. У моєму відділені більшість чоловіків, окрім двох, приїхали із зони АТО. Хто з першої хвилі, хто з другої. Основна група військових прийшла після піврічного перебування в зоні бойових дій – у серпні. В мої обов’язки входить роль психолога, тобто потрібно спілкуватися з людьми, можливо у когось якісь проблеми, вчасно помітити їх і вже досвідченим психологам надати інформацію, щоб вони провели роботу. На службі стало більше навантажень, приходить багато телефонограм, які потрібно виконувати, збільшились обмеження. Для жінки це великий службовий тягар, тому що робочий день починається з восьмої ранку, якщо є якась установка, то починається з шостої і о восьмій-дев’ятій годині вечора закінчується.  В основному ти весь час на роботі, після зміни приходиш додому в одинадцятій годині вечора. Фізично – це тяжко, тим паче якщо є сім’я. У мене є чоловік, дитина і бували такі випадки, що моє дитя мене не бачить по три доби, я його бачу тільки сплячим, бо прийшла в одинадцять вечора і пішла в сім ранку.

У мирний час такий самий режим був?

Справа в тому, що тоді було більше людей. Була більша кількість офіцерського складу, а зараз я одночасно на двох посадах, тож коли виконуєш обов’язки однієї посади і коли двох – різниця є. Це виникає через те, що людей забрали в АТО, а в замін нікого не дали. Важко, але людина до всього звикає і з усім впорається, особливо жінка.

 Чоловічий колектив дозволяє інколи дати слабинку на роботі?

У мене є більше 10 років вислуги. В академії є різниця у плані особистого часу: чоловіки-курсанти живуть в казармі і один раз в тиждень виходять в місто, а жінки проживають в місті, тобто вони вільно виходять з частини після восьмої години вечора і на вихідні можуть будувати свої плани. Коли приїхала в Овруч, то спочатку було не по собі, тому що це нове місто, нові люди, але згодом втягуєшся. А от що до чоловіка, що до жінки вимоги в нас ідуть однакові. Керівництво та підлеглі не розділяють чоловік ти чи жінка – у тебе є посада, є звання, ти носиш погони і ти маєш виконувати ту роботу, яка на тебе покладена, не зважаючи на стать. Ніяких поблажок ніхто нікому не робить, тим більше, щоб керувати чоловіками треба зібрати себе в кулак, вишикувати їх і зробити так, щоб вони зробили те, що ти від них хочеш.

Які якості формуються у військових жінок?

Інколи я дивлюсь на цивільних жінок і на військових. У військових інша хода, більш груба - все життя ходи в берцах, а не на підборах дає свій результат. Військові жінки витриваліші та сильніші як морально, так і фізично, ніж жінки, які працюють «за парканом».

Чи вистачає Вам часу на жіночі штучки?

У принципі кожен офіцер має вихідний день. Часу вистачає, тим паче по магазинам особливо ходити не потрібно - форма є. Прокинувшись зранку, мені не потрібно ламати голову що одягнути та взути на роботу. Мені цей одяг не набридає, тому що я вже звикла до нього. У будь-якому випадку є друзі, рідні, святкові дні, коли ти знімаєш форму й одягаєш сукню, стаєш на підбори та робиш зачіску.