Чи повстане Житомир?

Відомий киїський громадський активіст Ігор Луценко у своєму блозі на “Українській правді” звернувся до опозиції пояснити, для чого збиратися чи у суботу, чи у неділю. “Потрібно розуміти логіку путчу – якщо зараз негайно не налагодити комунікацію між опозицією і народом, не оголосити план дій, не готуватися до великого протистояння – то завтра ми прокинемося у країні без парламенту”, - веде далі Ігор.

Його навряд чи почули три богатирі, які якось у суботу, 6 квітня, заїхали у Житомир. Дійство було феєричне: люди із гарячими очима повірили і вирушили на майдан Корольова. Це той день, коли народні депутати намагаються бути “в дошку” своїми. До них можна привітатися, заговорити, поплескати по плечу. Такий собі тимчасовий акт єднання між простим і недоторканним людом.

Та чи сказали ці хлопці щось нове, стоячи перед тисячами житомирян і, як з’ясувалося з табличок учасників, киян? Ті самі гасла, та сама риторика.

Партіям незалежно від їхньої приналежності до опозиції чи влади варто було б взяти на озброєння слова Луценка: “Вдесятьох ми робимо кращим свій двір чи під'їзд. Якщо нас сотні – ми скасовуємо плани незаконної забудови дитячого майданчика чи скверу. Якщо тисячі – рятуємо Пейзажну алею та Андріївський узвіз. Як об'єднаються десятки тисяч – зможемо повернути собі самоврядування та звільнити від орди наше місто. Сотні тисяч звільнять країну”.

Після закінчення мітингу знайомий журналіст, який вболіває за опозицію, сказав: “Лєн, я не розумію їхньої кінцевої мети. Який у них є план? От сьогодні усе так красиво пройшло, а що завтра? Що нам робити завтра?”

Дуже може бути, що це риторичне запитання. На жаль, у Житомирі мало таких активних містян, як Ігор Луценко. Можу хіба назвати імена Дмитра Ткачука та Івана Фурлета, які намагаються щось робити і навіть системно. Так, їхні акції не ординарні і не кожен їх розуміє, але те, що вони змушують прислухатися до їхньої думки, це факт.

З іншого боку барикад – політики, політичні партії, які вміють користуватися невдоволенням людей і скеровувати його винятково у своє русло.

От 9 квітня мітингувальники вимагали під стінами Житомирської обласної ради скасувати рішення про дозвіл проведення ільменітово-титанових розробок на території 6 тис га, де живуть люди. Ці люди вже не вперше протестують і не вперше їх супроводжують представники деяких партій. Вони приносять свої намети, вимагають в офісних працівників тримати партійні прапори і таким чином “допомагати вимагати”. Смішно було чути, як один нардеп після скасування скандального рішення волав, що це його партія змусила обласну раду дослухатися до громади. Люди, у свою чергу, не розгубилися і відповіли: “Це народ!”

Я не можу зрозуміти борців, які звикли піаритися, врешті-решт бавитися у велику політику за рахунок чужих бід. Це гидко.

Негидко – надавати фахову юридичну допомогу, забезпечити ресурсами – НЕ ГРОШИМА – проведення масових акцій. Натомість – “юзання”, реклама, картинка у телевізорі, газетах, Інтернеті.

Через такі протести нівелюється власне поняття громадянського суспільства, яке може ефективно захищати свої права. Українці здатні розрізнити заклик до повстання чи власне повстання.

Я пригадую, як мені довелося воювати за непідвищення вартості проїзних квитків для студентів. Тоді я очолювала Студентське братство Житомирського державного університету імені Івана Франка. Ми чітко спланували акцію протесту під стінами Житомирської міської ради, де на сесії мали розглядати це питання. Ми, недосвідчені політики, розробили текст листівки, поговорили з усіма без винятку керівниками фракцій, скликали прес-конференцію, де нас обливали брудом. А потім вивели сотню студентів до ради із провокаційними плакатами. Усе проходило майже чемно, крім того, що за мною ганявся мєнт і питав, чи дійсно мене звати Олена Галагуза. Я називала якесь “ліве” ім’я. Врятувало від цих перегонів те, що мене колом оточили інші мітингуючі – торгівці на квітковому ринку, які виступали за те, щоб лишили їхні робочі місця біля Житнього ринку. “Ану, відчепись від дитини!” – кричали вони до мєнта. Якимось дивним чином мені вдалося пробратися на сесію міськради. Депутати проголосували за дозвіл виступити за трибуною. Я сказала все, що думаю з приводу соціальних утисків студентів. Нас тоді ПОЧУЛИ і лишили в спокої.

Звісно, були організаційні прорахунки, але відчуття перемоги усе це затьмарило. Лише згодом починаєш міркувати, чи усе було злагоджено, чи могли більше вивести людей.

А ось “свіжий” приклад чергово “повстання”. Організовано знову ж таки вкотре прийшли на сесію Житомирської міської ради 10 квітня 2013 р. Інвестори багатоповерхівки на вул. Щорса, 155 вимагають зупинити ліквідацію підприємства “Житомирбудзамовник”, аби це підприємство відмовилося від права власності на будинок. Люди вважають, що цей шлях спростить приватизацію помешкань і вони оформлять право власності. Кожного разу вони висувають нові вимоги, які стосуються добудови цієї горезвісної багатоповерхівки. І чомусь їм не радять, як вийти із цієї ситуації грамотно-юридично. Де ж борці за справедливість і крикуни, які постійно рятують світ, наче персонажі із мультфільму Чіп і Дейл?