• Головна
  • Військовий лікар завжди на передовій, навіть коли в тилу: Історія про хірурга з Житомирщини
СУСПІЛЬСТВО
10:10, 12 березня 2021 р.
Надійне джерело

Військовий лікар завжди на передовій, навіть коли в тилу: Історія про хірурга з Житомирщини

СУСПІЛЬСТВО
Військовий лікар завжди на передовій, навіть коли в тилу: Історія про хірурга з Житомирщини

Сьогоднішня розповідь про Івана Руденка – людину високого професіоналізму і обов’язку, який він обрав для себе сам. Військовий лікар, хірург, капітан медичної служби і просто хороша наполеглива людина.

Іван народився в Ружині. У своїй родині був меншим сином правоохоронця Миколи Миколайовича та ветлікарки Ніни Іванівни Руденків, у сім’ї підростала старша донечка Аня. Шкільні роки в Ружинській гімназії пройшли непомітно, але Іван згадує їх з приємною посмішкою.

Навчався на відмінно, був переможцем районних олімпіад з природничих наук. Думка про те, що хоче стати лікарем, з’явилась, коли у 8 класі почали вивчати анатомію людини. Цей предмет хлопець сприймав без жодних проблем. У 2009 році успішно склав ЗНО і вступив до Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця на факультет підготовки лікарів для Збройних Сил України. Навчався Іван добре, проявляв інтерес до нормальної анатомії, оперативної хірургії, медичної невідкладної допомоги. На питання: «чому обрав саме військову кафедру?» – Іван відповів: «Хотілося допомагати людям, не стояти осторонь».

Під час навчання працював спочатку на посаді молодшої медсестри виїзної бригади, а з 2014 по 2015 роки – фельдшером з медицини невідкладних станів та медичних катастроф Центру екстреної медичної допомоги міста Києва, підстанція №18. Поєднувати навчання і роботу було важко, але, за словами Івана, теорія без практики не можлива. «Під час чергувань траплялися різні історії. Всі одразу і не пригадати. Одного разу, внаслідок необережності, з 8-го поверху випав чоловік, при цьому отримав пошкодження тільки нижніх кінцівок. Працювати в такому напрямі, звичайно, важко, але коли у тебе є мета – допомагати людям, ти не здаєшся, ідеш вперед. Траплялись випадки, коли пацієнти через декілька днів розшукували мене і дякували. Після цього розумієш, що все, що ти робиш, не дарма. Та і взагалі для будь-якого лікаря приємно бачити хороший результат своєї роботи».

Після закінчення навчання в університеті, у 2015 році, Іван вступив до магістратури Української вій-ськово-медичної академії. Спочатку за спеціальністю «загальна практика сімейної медицини», а потім був переведений на спеціальність «військова хірургія».

Це єдиний заклад в Україні, який готує військових лікарів. Таке рішення Іван прийняв самостійно, не зміг бути осторонь тих подій, які набирали обертів на сході країни. Він відчував необхідність бути там, тим більше, що закінчив військову кафедру і навчався за відповідною спеціальністю. Батьки, хоч і були проти, але з часом рішення сина прийняли. Не знали вони, що він проходив практику в АТО в 2017 році. Батько Микола Миколайович дізнався про це трохи згодом. Вони були вражені, почуття їх у ту мить може зрозуміти кожен. Іван і сам це розуміє: «Батьківське серце завжди хвилюється за дітей, де б вони не були».

Після закінчення магістратури у 2018 році отримав звання офіцера тактичного рівня управління та серти-фікат лікаря-спеціаліста за спеціальністю «загальна хірургія». За рейтингом потрапив до 61-го військового мобільного госпіталю військового медично-клінічного центру Південного регіону міста Одеси, який розташовувався в місті Маріупіль. Особливого шоку від побаченого Іван не відчув, бо у 2017 році разом з другом проходив там місячну практику. «Ми знали, куди їдемо. Хоча перші тижні завжди важко, бо ти далеко від дому, від звичайного ритму життя. Навколо тебе війна, постійний стрес. Під час навчання в університеті ми зіштовхувались з мирною травмою, а тут – бойова. Був шок, емоції переповнювали, але часу на роздуми не було, бо всі чекають на твоє рішення. Особливо важко було, коли привозили групи поранених 8-10 чоловік з різними рівнями ушкоджень, поранень. В надкороткий термін потрібно провести медичне сортування, щоб визначити, кого оперувати в першу чергу».

За весь час лікарської служби траплялися різні випадки. Доводилось лікувати цивільних, діяти в екстремальних умовах, чекати на поранених, яких, на жаль, не завжди довозили… Але відбувалось і таке, після чого відчуваєш себе надлюдиною. «Був випадок, коли привезли солдата з пораненням грудної клітки у стані клінічної смерті, сумарна кількість зупинок серця – близько 10. Але пацієнта стабілізували, прооперували і відправили на подальше лікування. Після такого розумієш, що все не дарма, ти тут не дарма». На запитання про найдовшу операцію Іван відповідає так: «Найдовша операція – з 8 вечора до 4 ранку. Важке поранення черевної порожнини. Однак пацієнта врятувати не вдалось… Це морально і психологічно важко, але потрібно працювати».

Під час служби траплялось і позитивне, Іван згадує: «Колектив у нас завжди був хороший. Підтримували одне одного, допомагали. Час від часу для поранених і лікарів влаштовували різні концерти. Приїжджала і «Ліга сміху». На кожні релігійні свята нас вітали. Ми завжди відчували вдячність людей і їх підтримку».

Про високий професіоналізм і людяність Івана Руденка може свідчити те, що багато пацієнтів і досі підтримують з ним зв’язок. Хтось консультується з приводу лікування, хтось вітає зі святами, а деякі просто цікавляться, як життя. Це багато про що говорить, бо людську вдячність, та ще й не короткочасну, заслужити в наш час важко.

Служба Івана продовжувалась до травня 2020 року, коли на посаді начальника відділу підсилення він був переведений до Національного військово-медичного клінічного центру в головний клінічний госпіталь міста Києва на посаду ординатора відділення хірургічної інфекції клініки ушкоджень. «Робота менш екстремальна, але трапляються різні випадки, бо така специфіка відділення».

На наше прохання дати пораду для майбутніх лікарів Іван говорить чітко і без прикрас: «Потрібно постійно вдосконалюватись, багато читати, переймати досвід, вдосконалювати професіоналізм, не забувати бойову травму, щоб бути готовими до будь-чого. Бо в 2014 році військові лікарі зіштовхнулись з тим, до чого були не готові. Були прийняті неправильні рішення, зроблено багато помилок. Але зараз стан військової медицини в Україні на високому рівні, починаючи від освіти, закінчуючи одягом».

Наостанок хочеться побажати Івану міцного здоров’я, не тільки фізичного, а й психологічного, хай все побачене ніколи не зринає в пам’яті. Бажаємо вдячних пацієнтів, ще вищого професіоналізму, жаги до життя і постійного самовдосконалення. І більше часу для особистого життя, для себе, родини, друзів, розваг.

Євгенія Осаволюк, «Ружинська земля»

Читайте також: Увага! Житомир з 3 березня відправляється на повний локдаун!

Читайте також: Рецепт борщу бабусі з Житомирщини надрукували на сторінках The New York Times

Читайте також: 8 березня. Що подарувати і як відсвяткувати

Читайте також: У житомирській школі №20 — спалах гострої кишкової інфекції? ВІДЕО

Читайте також: ЧАЕС оголосила про пошук фотографій з 1986 року

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#військовий #медик #лікар #хірург #бійці #солдати #війна #лікування #житомирщина #житомирська #область #донбас #передова
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...