Городківка і околиці за пізньоримської доби

Наприкінці ІІ – ІІІ ст. н.е. етнокультурна карта території і околиць сучасної с. Городківки Андрушівського району, суттєво змінюється. На берегах р. Гуйви та її притоках починають оселятися племена, які суттєво відрізнялися від свої попередників, були більш розвинутими, а в матеріальній культурі нових поселенців простежувалися впливи римського світу. Хто ж вони такі?

Їх, пов’язують з носіями так званої черняхівської культури. Назва походить від с. Черняхів сучасного Кагарлицького району Київської області, на околицях якого у 1900 – 1901 рр. відомий київський археолог Вікентій Хвойка відкрив і дослідив давній могильник. На теренах України пам’ятки цієї культури існували упродовж кінця ІІ – початку V ст. н.е. Чимало їх виявлено на Житомирщині, відомі вони й в районі с. Городківки.

Так, у 2012 р. коростишівським дослідником Є.В. Дубівкою та місцевим краєзнавцем Ю.В. Святюком, на околиці села було виявлено два поселення пізньоримського часу [Дубівка, Святюк, 2017, с. 206-212].

Слід відзначити, що поселення цього періоду на відміну від тих, що були тут раніше, дуже великі, а інвентар більш широкий і різноманітніший. Мешканці розповідають, що на їх територіях неодноразово знаходили характерні для того часу фібули та римські монети. Саме вони виступають своєрідною візиткою тієї епохи.

Читайте також: У житомирській лікарні помер підліток, якого вдарило струмом на залізничному мосту

Читайте також: Затвердили нові тарифи: Скільки тепер платитимуть житомиряни за вивезення побутових відходів?

У листопаді 2017 р. були проведені розвідувальні роботи, уточнені дані щодо місця розташування пам’яток, визначені сучасний стан, топографія, плани, розміри і датування об’єктів, а також зібрані археологічні матеріали. Нижче наводимо опис цих поселень і стисло охарактеризуємо виявлені на них знахідки.

Городківка – VII. Розташоване за 1,6 – 1,7 км на північний схід від сільського кладовища, в урочищі “Будова” (Рис. 1, 1). Займає північний та північно-східний пологі схили невеличкого підвищення лівого берега безіменного струмка (права притока р. Гуйва). Із північного заходу обмежене обводненою западиною. Культурні рештки поширені вздовж схилу підвищення і займають ділянку витягнуту напівдугою із північного заходу на південний схід розмірами близько 550 – 600 х 75 – 90 м (5,4 га).

Городківка – VIIІ. Значно більше за площею, розташоване за 2,1 – 2,3 км на північний схід від сільського кладовища та 120 – 205 м на північ та південний схід від поселення Городківка –

VII (Рис. 2, 1). Займає південно-західний пологий схил невеличкого підвищення правого берега безіменного струмка (права притока р. Гуйва). Культурні рештки поширені вздовж схилу підвищення починаючи від водоймища на північному заході і далі на південний схід, займаючи ділянку розмірами близько 700 – 800 х 60 – 110 м (8,8 га).

Під час розвідувальних робіт на площі поселень зібрано підйомний матеріал. В їх числі фрагменти вінець, стінок і денець ліпного та кружального посуду, глиняне пряслице, а також уламки точильних брусків.

Більшість знахідок становить глиняний посуд, який поділяється на ліпний і гончарний. Виготовлений із глини бежевого із жовтим відтінком, чорного, темно-коричневого та темно-сірого із жовтуватим відтінком кольорів. Поверхня вигладжена, лощена, горбкувата або пориста. Товщина стінок від 0,5 до 1 см. Тісто відмулене із незначною домішкою піску і товченого кварцу або із домішками дрібнозернистого піску, товченого кварцу, жорстви, іноді з додаванням дрібної слюди. Функціонально належить горщикам та іншим типам посудин. Горщики із прямими трохи відхиленими назовні, в одному випадку потовщеними вінцями, заввишки 1,7 – 1,9 см. Верхня частина потовщена, валикоподібна, завширшки 0,8 – 1,4 см. Край заокруглений або сплощений, дугоподібний. Діаметр вінець близько 14 – 18 см (Рис. 1, 2-3).

Виділяється також піфосоподібна посудина з високими до 2 см заввишки т-подібними вінцями. Верхній край потовщений, по краям загострений. Верхнє поле пласке, завширшки – 1,1 см (Рис. 1, 4). Археологи вважають, що такий посуд мав винятково господарське призначення і використовувався як тара для зберігання сипучих тіл [Баран, 1981, с. 91].

Стінки посудин завтовшки 0,5 – 1 см. Поверхня вигладжена, пориста і горбкувата, у двох випадках із темно-сірим або чорним лощінням (Рис. 1, 5-9, Рис. 2, 2-4). Серед них значний інтерес представляє уламок розмірами 3,7 х 1,3 – 2,1 см та товщиною – 0,6 см. На його лицевій частині, що цікаво, спостерігається рельєфно-випукле зображення, що дуже нагадує голову птаха (Рис. 2, 9).

Денця глиняних посудин плоскі, одне без, а друге з ледь помітною закраїною назовні. Товщина дна від 0,6 – 0,7 до 1,3 см, стінок придонної частини 0,7 – 0,8 см. В плані круглі, діаметром близько 10 – 12 см (Рис. 1, 10, Рис. 2, 5-6).

Привертає увагу те, що на зазначених поселеннях крім гончарного знайдено уламки ліпного посуду. Навіть візуально помітно, що останній переважає над гончарним. Серед них наявні характерні для вельбарської культури приземкуваті, широкогорлі посудини із загнутими до середини вінцями, а також посуд, поверхня якого навмисно зроблена шерехатою. Тобто, коли до сирої глини добавляли дрібнозернистий пісок. Це своєрідний тип декору поверхні горщика. Появу такого посуду на поселеннях черняхівської культури археологи пов’язують з процесом міграцій германських (готських) племен із Південної Прибалтики до Середнього Подніпров’я і далі до земель Північного Причорномор’я. Науковці стверджують, що на теренах південно-східної Волині за пізньоримської доби носії вельбарської та черняхівської культур мешкали черезсмужно. Ці пам’ятки переважно датують в межах ІІІ –

IV ст. н.е. і відносять до кола вельбарсько-черняхівських старожитностей. Відома ця група пам’яток й як пам’ятки пряжівського типу або “волинська група полів поховань” [Козак, 1992, с. 129-130].

Із інших знахідок цікавими є глиняне пряслице та уламки точильних брусків.

Пряслице округлої в плані та біконічної в перетині форми, висотою 2,3 – 2,5 см, діаметром 3,8 – 4 см. По середині наскрізний отвір круглої форми, діаметром 0,7 – 0,8 см. Виготовлене із глини світло-коричневого із жовтуватим відтінком кольору. Поверхня вигладжена. Тісто щільне,

пористе, із домішками піску, товченого кварцу, жорстви та дрібної слюди (Рис. 2, . Пряслице використовувалося у прядінні, закріплювалося на веретені і виконувало роль махового колеса і своєю вагою підсилювало обертальні рухи пристрою.

Точильних брусків знайдено два, їх нижні частини відламані. Виготовлені із пісковику. В плані підпрямокутної форми. Розміри фрагментів: довжина 3,6 – 5,4 см, ширина 2,1 – 2,5 см, товщина 1,5 – 2,1 см. На поверхнях брусків спостерігаються вузькі видовжені заглибини, які, очевидно, залишилися від заточки металевих предметів, наприклад, ножів, пробійників, стріл або інших знарядь (Рис. Рис. 1, 11, Рис. 2, 7).

Крім вище згаданих предметів, у червні 2013 р. Є.В. Дубівка знайшов на території поселення Городківка-VII втульчасту сокиру. Виготовлена із заліза шляхом кування. Клиноподібна, завдовжки 10 – 10,3 см, завширшки 2,5 – 5,4 см, завтовшки 0,4 – 2,5 см. Має вузьке, розширене до краю підтрикутної в плані форми лезо. Робоча частина дугоподібно випукла, кінці по краям надбиті, лезо частково спрацьоване. Обух конусоподібний, в плані квадратної форми, розширений до верху і звужений до леза, в середині пустотілий, розмірами 2,7 – 2,8 см (ззовні) і 1,8 – 1,9 см (із середини). Зовні, при переході від леза до втулки обуха, помітний наскрізний отвір круглої форми, очевидно, під цвях (Рис. 1, 12).

Ще одну сокиру у квітні 2014 р. Є.В. Дубівка знайшов біля східної околиці села. Її було викинуто на поверхню землі під час вирівнювання ґрунтової дороги. Виготовлена із заліза шляхом кування. Клиноподібна із обухом, завдовжки – 16,1 см, завширшки 2,3 – 3 – 6,6 см, завтовшки 0,6 – 2,2 – 3,7 см. Верхній край прямий. Лезо розширене, асиметричне підтрикутної в плані форми з дугоподібним робочим краєм. Обух трапецієподібної форми з широким наскрізним отвором овальної форми під топорище, розмірами 2,1 х 3,3 см. Ударна частина обуха підпрямокутної форми, розмірами 2,9 х 1,4 – 1,5 см. Могла використовуватися, як у господарських потребах, так і в якості зброї (Рис. 2, 10).

Ось такі цікаві і безцінні зразки матеріальної культури пізньоримської доби, про які розповів вище, були зібрані на площі давніх поселень.

Читайте також: У Житомирській області на водоймі втопився чоловік

Читайте також: Руїни будинку культури фарфоровиків на Житомирщині: епічне відео з висоти пташиного польоту. ВІДЕО

В останній чверті IV ст. н.е. на більшості поселеннях Житомирщини життя припиняється. Історики і археологи вважають, що це пов’язано із навалою войовничих тюркомовних кочових племен – гунів, які прийшли на волинські землі із території Північного Причорномор’я. Внаслідок їх нищівних набігів поселення були знищені, мешканці, які чудом вціліли вимушені були покинути насиджені віками місця, зв’язок поколінь, налагоджені економічні стосунки із навколишнім, у тому числі із римським світом, як виявилося, були назавжди перервані, а кількасотрічні досягнення населення в короткий час спіткав цілковитий занепад.

Але на цьому історія не завершується. У V ст. н.е. на зміну вельбарському і черняхівському населенню на історичну арену виходять нові народи (Склавени, Анти). На теренах Правобережної України починають домінувати племена празько-корчацької культури, нащадки якої, до речі, братимуть безпосередню участь в процесі створення великої і могутньої східнослов’янської держави, відомої за середньовічними літописами як Русь.

Автор матеріалу: Олександр Тарабукін

ДЖЕРЕЛА

1. Баран В.Д. Черняхівська культура. За матеріалами Верхнього Дністра і Західного Бугу. — Київ: Наукова думка, 1981. — 263 с.

2. Дубівка Є.В., Святюк Ю.В. Черняхівське селище (ІІІ-IV ст. н.е.) за околицею Городківки Житомирської області // Житомирщина: Події і люди. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції (22-23 вересня 2017 р., м. Житомир) / Упорядник П.С. Скавронський. Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині, Житомирської обласної організації НСКУ. — Вип. 56. — Бердичів: Вид. ФОП Мельник М.В., 2017. — С. 206 — 212.

3. Козак Д.Н. Етнокультурна історія Волині (І ст. до н.е. – IV ст. н.е.). — К.: Наукова думка, 1992. — 176 с.

Старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського

обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін