Бджоляр з Житомирщини: Моя пасіка – моє життя, це справжня відрада і спокій, який я віднайшов у житті

Нещодавно, напередодні професійного свята Дня пасічника, офіційно зареєстрували свої пасіки на території Ружинської громади 5 осіб. Після розгляду офіційних листів від пасічників на останньому засіданні виконкому було прийняте рішення про реєстрацію пасік у громаді.

Офіційно зареєструвати свої пасіки вирішили Андрій Тузик, мешканець Ружина, який має пасіку в кількості 40 бджолиних сімей, Сергій Вітенко, мешканець Ружина, його пасіка налічує 50 бджолиних сімей, Олександр Гришнюк, мешканець Зоряного, має пасіку в кількості 25 бджолиних сімей, Андрій Гразон, мешканець Березянки, па- сіка налічує 50 бджолиних сімей, Микола Гординський, мешканець Городецького, пасіка в кількості 50 бджолиних сімей.

Андрій Тузик каже, що своєю пасікою живе. Для нього це не шлях заробітку, а хобі, місце сили і відпочинку. Любов до бджолярства прищепив Андрію Леонід Оберемко з Ружина, на жаль, чоловік вже помер. Андрій був його помічником ще зі школи, ходив до нього на пасіку на канікулах та вихідних:

«Леонід Іванович за той час став для мене рідною людиною, я багато чого в нього навчився, його досвід роботи перевищував 50 років – це була людина своєї справи. За п’ять років у нього я заробив п’ять вуликів, і з цього почалась моя власна пасіка. Моя пасіка – моє життя, це справжня відрада і спокій, який я віднайшов у житті. Коли у мене негаразди і коли радію, я на пасіці. Сім років тому для своєї родини я побудував апітерапевтичний будиночок, де можна відпочити та набратись сил. Звичайно, така терапія корисна і для здоров’я. Пів годинки у будиночку – і ти з новими поглядами на життя»

Пасічники працюють цілий рік. Коли приходить весна, головне завдання пасічника – створити умови для розвитку бджіл, почистити вулики і підгодувати, якщо у цьому є потреба. Андрій розповідає: «Коли розвиваються і збільшуються сім’ї моїх бджіл, то і мені веселіше. Кожен місяць у бджіл є своя робота. Наприклад, у червні вони працюють на медоносах акації, у липні – на гречаних медоносах, у серпні приходить пора медозбору. Процес збирання меду у бджіл дуже цікавий і копіткий. Спочатку на розвідку вилітають одні бджоли, потім через деякий час вилітають робочі бджоли і працюють. Звичайно, пасічник повинен слідкувати, де є найближчий медонос, чи не кропили там, щоб бджоли безпечно працювали. Іноді я виїжджаю в сусідні села, довго шукаю, де можна розмістити вулики, щоб ніхто не нашкодив. На одному місці я можу стояти ціле літо».

Родина та друзі Андрія Тузика розділяють його любов до бджіл. Щороку вони чекають, коли пройде медозбір, щоб покуштувати солоденьке. Андрій зізнається, що медом у його родині не нехтують. Якщо є один сорт меду, то ніхто не вередує. Чоловік та його родина цінують труд на пасіці. Найбільша кількість меду, яку вдалось викачати Андрію, до 2 тонн. У чоловіка багато постійних клієнтів, тому мед ніколи не застоюється. На запитання, чому вирішив зареєструвати свою пасіку, відповідає: «Моя позиція така: якщо захищений я, то і бджоли мої в безпеці. Дуже часто трапляється так, що труять бджіл. Без офіційної реєстрації тобі ніхто не допоможе, тому я без вагань вирішив, що буду працювати офіційно. Для мене в пріоритеті моя пасіка, ніж прибуток. Я люблю те, чим займаюсь, тому так вчинив».

Андрій Гразон займається бджільництвом уже 12 років. Зрозумів, що ця справа йому не байдужа, коли навчався у Сквирському ВПУ №29, там викладали бджільництво. Цей предмет дуже сподобався Андрію, а вдома мав змогу допомагати родичам та друзям, бо багато хто мав власну пасіку. Трохи згодом тесть Сергій Оленчук купив йому три вулики – і з цього все почалось: «Спочатку було три вулики, а потім десять, п’ятнадцять, три- дцять, так дійшов до 50 вуликів. У цьому році зробив розплід на 10 молодих сімей, тому кількість вуликів з кожним роком у мене збільшується. Звичайно, це мене дуже тішить, бо в майбутньому хотілося б дійти до позначки 150.

Робота пасічника складна, але одна з основних проблем кожного року – здати мед за вигідною ціною. З кожним роком стає все складніше збути велику кількість меду, бо іноді не дивляться на якість – беруть дешевий продукт. Мій мед натуральний та без будь-яких домішок, я ціную свій продукт». Серпень, пора качати мед. Процес починається зі збору рамок у вулику, які запечатані на 60-70%, після того можна качати мед. У цьому році Андрій отримає мед з різнотрав’я, в ньому переважатиме сонях та акація. Чоловік розповідає, що під час збору меду бджоли ведуть себе по-різному. Все залежить від погоди та вулика, у якому живуть різні види бджіл. У Андрія два види – українська степова та бакфаст. Перший вид бджіл більш агресивний, тоді як бджоли виду бакфас спокійні.

«Пасіка – це хобі, яке приносить мені велике задоволення та деякий прибуток. Я люблю бджіл, мені приємно доглядати за ними, приємно, коли збільшуються сім’ї, коли в кінці літа отримую гарний врожай. Я займаюсь пасікою самостійно, іноді, звичайно, не вистачає помічника. Але моя найменша донечка Ілона любить цю справу, як я. Ще маленькою вона прибігала до мене на пасіку, спостерігала, як я качаю мед. Бджіл вона не боїться, тому маю надію, що вона виросте і буде мені помічницею».

На запитання, чому вирішив зареєструвати свою пасіку, відповідає: «Хочеться, щоб все було законно. Коли продаж легальний та за офіційними документами, ти маєш велику перевагу. Держава підтримує пасічників, які офіційно зареєстрували свої володіння, тому таке рішення».

Євгенія Осаволюк, "Ружинська земля"