Як це – бути соціальним працівником? Досвід житомирян

Вони завжди готові допомагати людям. Кажуть, просто інакше не можуть. У день свята представників важливої для суспільства сфери запитали: як це – бути соціальним працівником?

Анастасія Василенко 9 років спрацює соціальним вихователем у Центрі комплексної реабілітасції для дітей з інвалідністю. Сюди прийшла одразу після закінчеснню вишу. Про обраний шлях не шкодує.

«Я за спеціальністюс психолог. Мені подобається з дітьми працювати. Бо з дітьмис з інвалідністю не менш цікаво. Головне - вивчити кожну дитисну, знати підхід та вміти з нею працювати, наприклад, заспокосїти, коли вона нервує…».

Свій професійний вибір зробила ссвідомо: її батьки мають інвалідність і працюють у соціальнсій сфері.

Відділення денного перебування, дсе працює Настя, на сьогодні відвідують 18 дітей з комплсексними порушеннями розвитку. Найменшій – 8, найстаршій – 1с6.

«Робота будь-яка складна… Інколи важкос фізично, бо коли діти вже 15-річного віку у підгузках, їх ще сй переодягти треба … Звичайно, і хвилини відчаю бувають.с Та з вигоранням намагаюся боротися. У нас нещодавно сспеціальні тренінги були, є ще відпустка. Так що сил намагаюся снабратись».

А посмішки, гарний настрій дітей та обісйми додають сил працювати. Мами розповідають, що у вихідні їхні чада дочекатися не можуть, коли знову прийдуть. А якось Настя зустріла дівчинку, яка вже два роки, як завершила реабілітацію в закладі.

«Вона з тролейбуса виходила, побачила мене і з обіймами. Приємно, що згадала!»

Вже понад 12 років досвіду у соціальній сфері має і Наталія Поплавська. У «Прозорому офісі» до неї звертаються люди за консультацією з отримання соцдопомоги чи житлової субсидії.

«Пенсіонери та люди з інвалідністю часто про все своє життя розповідають та про свої хвороби… Соцпрацівник повинен вміти вислухати і підтримати словами». Каже, в позаробочий час зранку, ввечері, у вихідні - постійні дзвінки від людей. Запитують про документи на ту чи іншу допомогу.

А інколи, каже Наталія, буває так, що хочеш зробити більше, та впираєшся в рамки своїх можливостей. Наприклад, коли права на допомогу людина не має, і це - найважче.

«Намагаєшся словесно зарадити, пояснити та підтримати якось, - каже. Найбільша нагорода для неї – це слова людської вдячності. «Сьогодні їх чула від молодої пари, яка оформляла допомогу при народженні. Вчора дідусь казав, що піде до керівництва департаменту і напише там, яка я молодець», - посміхається Наталія Попласька.

Аліна Добровицька у соціальній сфері вже понад 30 років. З них 25 – у міському територіальному центрі. Робота з одинокими непрацездатними людьми, більшість з яких похилого віку, - нелегка, каже жінка. Та поза терцентром свого життя вже не уявляє, бо відчуває, що потрібна підопічним. Таких у терцентрі обслуговується понад 6 тисяч. Пані Аліна працює у відділенні «Догляд вдома».

На запитання, що найважче у роботі, відповідає: бачити, коли від людини відмовляються рідні.

«Людина досягає того віку, коли не може самостійно дати собі ради, залишається наодинці без підтримки близьких. А помирає, то, буває, похованням займаються соцпрацівники. Потім…. і родичі з’явитися можуть…», - говорить із сумом.

«А ось недавно, - продовжує, - моя 74 - річна підопічна впала вдома і не могла піднятися через хворобу серця. Я телефоную, вона не відповідає. Ми із соціальними працівниками їдемо туди, квартира відчинена, заходимо, вона на підлозі лежить. Одразу швидку викликали. Добре, що встигли».

Інколи люди телефонують просто поспілкуватися, бо одинокі - відчувають цю потребу. А вислухати таку людину – це не менш важлива для неї допомога.

«Якщо не готовий слухати, розуміти, задовольнити потребу людини, то працювати у соціальній сфері не будеш. До нас в терцентр дехто влаштовувався на роботу, то 4 дні пропрацював і все. Кажуть, важко…»

Та пані Аліна згадує і приємні моменти:

«Привітаєш з днем народження когось із підопічних. Щось приготуєш та принесеш людині. Просто вислухаєш. Приїдеш до неї з ручною роботою, яку виготовили в гуртках терцентру. Або з однією квіточкою зайдеш… А вона вже світиться щастям. Такі моменти гріють душу…».

Нагадаємо, 7 листопада своє свято відзначають працівники соціальної сфери.

Джерело: сайт Житомирської міської ради