• Головна
  • Історія молодої родини з Житомирщини, яка наважилася стати опікунами для двох знедолених сестричок
РОДИНА
13:50, 18 листопада
Надійне джерело

Історія молодої родини з Житомирщини, яка наважилася стати опікунами для двох знедолених сестричок

РОДИНА
Історія молодої родини з Житомирщини, яка наважилася стати опікунами для двох знедолених сестричок

З нашими донечками ми щасливі

20 листопада – Всесвітній день дитини.

Це родина Людмили та Володимира Чумаків зі Слобідки (Житомирщина). Молоді люди наважилися стати опікунами для двох знедолених сестричок із Сумщини, відкривши перед крихітками не лише двері свого затишного будинку, а й ніжні обійми та люблячі серця. Тоді життя сім’ї у новому форматі тільки розпочиналося: Людмила та Володимир звикали до батьківських обов’язків, усвідомлювали відповідальність, яку узяли на себе, а п’ятирічна Полінка та її чотирирічна сестричка Ліля прискіпливо придивлялися до нових мами й тата: чи не ображатимуть, як рідні батьки? Чи любитимуть та піклуватимуться?

Читайте також: Цікаві поштові конверти у колекції музею Лесі Українки на Житомирщині, — ФОТО

— Аби сьогодні радіти кожному дню і посміхатися долі, нам довелося пройти непростий шлях, — ділиться спогадами Людмила Михайлівна. — Родину, у якій народилися дівчатка, ми з чоловіком знали давно. Полінка частенько приїздила до нас у гості в Слобідку. Оскільки своїх діток Господь нам не дав, усією душею прикипіли до дівчинки. Одного разу, коли завозили Полінку додому на Сумщину, випадково дізналися, її маму й тата, котрі заглядали у чарку, позбавляють батьківських прав. Для Полінки та її сестрички це означало одне — їх відправлять в інтернат. Ніхто не знав, чи будуть дівчатка разом чи доля розкидає рідних кровиночок по світу. Від однієї лише думки про це серце обливалося кров’ю. Мої побоювання щодо майбутнього Полінки та Лілі підтвердили працівники служби у справах дітей. Відтак перше, про що подумала, нізащо не віддамо нашу Полінку у державний заклад. Про такий намір повідомила соціальних працівників, і почула у відповідь: «Ви зробите благородну справу, оформивши опікунство над Поліною. Проте не розлучайте її з сестричкою, забирайте обох дівчаток, вони — нерозлийвода, не можуть одна без одної».

— Спочатку було тяжко, — долучається до розмови Володимир. — Рідний батько Поліни та Лілі не раз погрожував, що найме адвокатів і відбере у нас дівчаток. Розумів, до цього ніхто не допустить. Адже, по-перше, батьки зловживають спиртним, живуть самі для себе. По-друге, у будинку на Сумщині немає належних умов для проживання малечі: хатина — аварійна, занехаяна. Однак на душі все одно було тривожно.

Також перед Володимиром та Людмилою постало непросте завдання: привчити дівчаток до порядку, гігієни, навчити їх слідкувати за собою, адже рідні батьки дітей цим не переймалися.

— Полінка з Лілею не мали поняття, що треба чистити зуби, умиватися, заплітати волосся, заправляти ліжко, — веде далі Людмила Михайлівна. — Донечки розповідали, що їхнім мамі й татові завжди було не до них. Дітей часто залишали самих удома. Траплялося, дівчатка, голодні й холодні, змушені були шукати у будинку хоч щось їстівне. Якщо нічого не знаходили, їли борошно. Коли чула таке, ледь стримувалася, аби не заплакати. Уявити тільки, скільки усього довелося пережити й вистраждати моїм крихіткам! Подумки дякувала Богові, що наші життєві стежини перетнулися з їхніми.

Полінка та Ліля швидко освоїлися у новій родині. Володимир та Людмила стали для них найріднішими людьми в усьому світі. Щодня нові мама й тато старалися легенько, делікатно стерти з пам’яті донечок сіро-чорну сторінку їхнього зраненого дитинства.

— Ми з чоловіком жодного разу не пошкодували, що узяли дівчаток у нашу родину, — зізнається Людмила Михайлівна. — Разом із дітьми стали по-справжньому щасливими. Наша радість у тому, що чуємо дитячий сміх, бачимо щасливі дитячі очі, один в одного вчимося любити, цінувати, дорожити, берегти, пишаємося їхніми успіхами.

До речі, пишатися Володимирові й Людмилі справді є чим. Адже Поліна і Ліля мають гарні досягнення не лише у навчанні, а й у позашкільній освіті. Обидві відвідують музичну школу. Полінка грає на скрипці, Ліля — на бандурі. Також дівчатка захоплюються рукоділлям, займають призові місця у різних конкурсах. Серед їхніх робіт чимало картин, виготовлених з атласних стрічок, а також вишивок. Крім того, сестрички займаються вільною боротьбою. Незважаючи на юний вік, Полінка та Ліля вже замислюються про майбутні професії. Старшенька хоче стати перукарем, ще їй до душі юридична сфера. Ліля завжди носиться з вуличними котами й собаками, годує їх, доглядає. Завдяки любові до тварин дівчинка визначилася, що колись вчитиметься на ветеринара. А ще вона — невтомна помічниця по господарству. Любить готувати, накривати стола, прибирати в оселі.

— Поліна з Лілею тривалий час називали мене тьотею Людою, чоловіка — дядею Вовою, — пригадує Людмила Михайлівна. — Однак нас це не бентежило. Розуміли, потрібен час, який вибудує між нами місточки довіри, поваги, любові. До цього не можна підштовхувати, усе має статися саме собою. До того ж, у словах «тьотя» і «дядя», що злітали з дитячих вуст, було стільки ніжності й тепла, що більшого нам і не хотілося. На кожне свято донечки малювали нам листівки і, підписуючи їх, акуратно виводили фломастерами «Ми вас дуже любимо». Хіба не у цьому щастя?

Сьогодні Полінка і Ліля називають Людмилу й Володимира мамою і татом. Дякують їм за щасливе дитинство, турботу, ласку, тепло домашнього вогнища. У родині Чумаків з появою дівчаток з’явилося чимало гарних традицій: влітку дружня сім’я частенько виїжджає на природу, відпочиває на морі. Весело й гамірно проходять сімейні свята. Крім того, дівчата, знаючи, як тяжко буває, усі свої іграшки, речі, взуття віддають нужденним у дитячі будинки.

Читайте також: Малюнок юної житомирянки прикрасить величезну ракету Ariane 5

— У жодному разі не хочемо, аби донечки сторонилися своїх рідних батьків, — мудро розмірковує Людмила Михайлівна. — Вони уже дорослі і самі мають в усьому розібратися і зробити висновки. Час від часу возимо дітей на Сумщину до мами й тата. Також дівчатка спілкуються зі своєю старшою рідною сестричкою Настею, у якої вже є своя родина. Іноді, замислюючись над пережитим, ловлю себе на думці про те, що рідні батьки наших донечок дуже багато втратили, не зберігши своєї родини. Вони не пізнали щастя спілкування зі своїми сонечками, не відчули тепла їхніх ніжних обіймів, у них немає можливості щодня бачити, як ростуть і дорослішають дівчатка, якими красунями стають. Тим часом для нас Поліна і Ліля — щедрий подарунок долі. У них — сенс усього нашого життя.

Джерело: «Малинські новини»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#родина #житомирщина #житомирська #область #дівчатка #удочерили #новини #інформація #прийомна родина #родина #діти #дівчатка #новини житомирщини #новини житомира
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Коментарі

ТОП новини
Хлопець з Житомирщини зі своєю коханою підкорюють «Україна має талант» пристрасною парною акробатикою, — ВІДЕО
УКРАЇНА МАЄ ТАЛАНТ
У Житомирі двоповерхове приміщення ДП «Житомирський ЦНТІ» вартістю 28 млн грн повернуть політехнічному університету в державну власність
ПРОКУРАТУРА
Рудий кіт Міккі із Житомира потрапив до Книги рекордів України, — ФОТО
РЕКОРД УКРАЇНИ
За збут психотропів та наркотичних засобів чоловіку на Житомирщині «світить» до 12 років позбавлення волі
ПРОКУРАТУРА
Оголошення
live comments feed...