Житомирська журналістка відверто розповіла про Форум видавців у Львові

Днями завершився 20 Форум видавців у Львові. Очікування були великі, враховуючи специфіку заходу і надто його презентації, спілкування з авторами.

Все дійсно пройшло на високому рівні, “Але є одне але”, як каже журналіст-приколіст Майкл Щур. Мистецька складова форуму вражає, але не надто тішить логістика розміщення книжкових стендів. Мої знайомі львів’яни на презентації не ходили, але навідалися придбати книги, значна частина яких була на території Палацу мистецтв. Променада була не надто приємною, проштовхуючись крізь ряди китайських торгових наметів на вулиці.

Правда, на свіжому повітрі потішив перформанс невгамовного Антіна Мухарського, який оголосив війну жлобам. “Малая, іді сюда! Шо такоє – нє нравлюсь я? Ну і каза ти”, - приблизно такі діалоги можна було почути з клітки від двох молодиків у спортивних костюмах. Довкола них – розкидане сміття, насіння, недопалки. На гратах – тлумачення жлоба: чим харчується, що одягає тощо. Шкода, що ця вистава стала буденним явищем в Україні.

У приміщенні знову поринаєш у течію неорганізованого натовпу: деякі видавництва змушені були виставлятися по кілька разів, аби їх помітили. Таке враження, ніби борешся із збіговиськом. Чого не скажеш про “Книжковий арсенал”, який також є щорічним заходом подібного рівня. Логістика у Мистецькому арсеналі якісно краща, бо власне приміщення до цього пристосоване: ніхто нікому не вилазить на голову. Мені, до слова, довелося трохи попітніти, аби знайти стенд видавництва “Літопис” у Львові, до якого пробиралася крізь юрбу бажаючих взяти автограф у Марії Матіос.

Неподалік від цього стенду я познайомилася із наймолодшим автором Форуму – 9-річним сиротою Максимом Білецьким. Присівши на стільчик відпочити з клунками книг, поряд зауважила пані у вишиванці. Це опікун Максима Стефанія Балко, яка допомагає просувати поезію хлопчика. Він пише вірші на стандартні теми: любов до батьків, України, української мови. Прочитав для одного вдячного слухача кілька віршів, і думаю: чому мала дитина розуміє цінність збереження рідної мови, а дорослі дядьки-тітки нерідко доводять зворотнє.

Особисто мої книжкові закупи вдалися. На шляху додому прочитала роботу Олега Ольжича “Дух руїни”, яку мій друг пан Юрій. Також взяла “Фізику майбутнього” Мічіо Каку, “Попереднє життя” Микола Рябчука та ін. А в Житомирі вже чекав сюрприз – металеві книжкові закладки, які надихають читати.

Олена Галагуза,

спеціально для сайту 0412.ua