Бердичівлянин Олександр Вахніцький: сторож із душею різьбяра (Фото.Відео)

Коли бердичівлянин Олександр Вахніцький береться за стамеску і дерево, то забуває про всі блага цивілізації. Адже поринає у власний світ. Світ, який виглядає так, як його бачить автор.

Нині оселю майстра прикрашають різьблені картини і речі побуту. А починалось це захоплення десятки років тому, розповідає Олександр Вахніцький. У дитинстві пробував вирізати фігурки та бюсти, коли з’явились власні діти, робив для них іграшки. Потім тривалий час не брав дерево до рук, а останні 4 роки, каже, різьбить по-серйозному.

Олександр Вахніцький, різьбяр: “В такие моменты я забываю, что у нас есть телевизор, транспорт, обязанности по дому. Могу день просидеть за деревом, как одну минуту”.

У господарському приміщенні чоловік облаштував собі майстерню, творить там влітку, а зимової пори працює прямо на кухонному столі. Під руками завжди тримає пилосос, щоб одразу прибирати відходи, і, жартує, не дратувати дружину.

Олександр Вахніцький, різьбяр: “Жена у меня — сподвижник, художественный руководитель и критик, она меня поддерживает. Дети и невестки тоже очень хорошо к моему занятию относятся”.

Усім різьбленим речам Олександр дає назви, серед таких – столики «Всесвіт» і «Українська пісня». Сюжети для робіт чоловік створює за допомогою фантазії, рідко коли використовує готові ескізи.

Олександр Вахніцький, різьбяр: “Иду, смотрю, увидел — сделал, все беру из жизни. Вот работа “Древний Бердичев”. Я посмотрел миниатюру, мне понравилась, взял и сделал по ней работу. Что-то из головы придумываю, “достаю” из глубин души и сердца”.

Різьбярство – справа копітка і досить важка фізично. Спочатку майстер склеює деревину у щит, малює на цьому необхідні форми та візерунки, а потім вирізає їх. Завершальний і дуже відповідальний етап роботи – фарбування витвору. Тоді, розповідає різьбяр, дерево набуває зовсім іншого вигляду. Найчастіше чоловік працює з м’якими породами дерев, такими як липа та вільха.

Олександр Вахніцький, різьбяр: “Сейчас очень трудно найти хороший материал, чтоб сухой был, без сучков. Есть много нюансов. Но как-то находим, склеиваю дерево в щит. Что касается инструментов, то часть их заказывал, часть сам делал, знакомые помогали. Надо, что железо каленое было”.

Свої вироби Олександр не продає, часто дарує рідним та друзям. А нещодавно для своєї новонародженої онучки зробив ексклюзивне ліжечко. Подібного, каже, у світі не знайти, до того ж, деревина з екологічно чистої місцевості, тому наказав дітям не продавати виріб, коли дівчинка підросте.

Сам чоловік мріє про гарну фахову книгу, біда, що коштують вони чимало, та й розповідають про те, що майстер уже знає. Жодного разу Олександру Вахніцькому не довелось мати справу з відповідною літературою, спеціально різьбярству не навчався: за освітою товарознавець, тривалий час працював на млині, а нині сторожує. Техніку різьби опановував шляхом спроб і помилок. Подібно йому, навчитись цій справі може будь-хто, переконаний майстер, аби тільки було бажання.