Поганське свято, яке святкують погани.Чи варто житомирянам відзначати День закоханих?

Важливу роль у житті християнина відіграють християнські свята. Вони стали невід’ємною частиною нашого релігійного життя. Церковний літургійний Устав так складений, що він провадить нас від свята до свята впродовж цілого року.

В останні роки щоразу сміливіше завойовує популярність у нас нове «свято» – день святого Валентина, пропаговане Заходом як «день закоханих». По-перше: чи святого Валентина, чи святого мученика Уалентія (Валентія)? Пам’ять про нього по церковному календарі нашої Церкви 16 лютого (старий стиль), а 1 березня (новий стиль). Він був дияконом і загинув мученичою смертю за Христа в похилому віці при імператорі Діоклетіані (308 – 309р.р.) в Кесарії Палестинській. В календарі Римо-Католицької Церкви під днем 14 лютого згадується святий Валентин Римлянин. Є два священомученики з таким іменем: пресвітер Валентин Римлянин ( день пам’яті 19 липня), який прийняв смерть за Христа близько 270р., і єпископ Валентин Інтерамський (Італія), який постраждав приблизно в цей же час. Але кого з них «святкують» 14 лютого – невідомо. Про обидвох дійшли вістки до нас як про людей праведного, святого і чесного життя. В життєписах нашої Східної Церкви 22 березня між сорока мучениками в озері Севастійськім згадується також мученик Уалент (Валент), але не Валентин. Проте всі сорок мучеників були воїнами, які постраждали за Христа вже при кінці кривавого переслідування християн. Отже і він і інші Святі з подібним чи таким самим іменем до байок про благословення недозволених подружь і покровительства «закоханих» не мають жодного відношення. Виявляється, тут відбувається те саме, що з «празником Хеллоувін», коли головну сатанинську урочистість намагаються прикрити «днем всіх Святих».

У випадку «дня святого Валентина» хочуть узаконити поганський Греко-римський празник поганського розпусного бога Пана, який погани візначали зазвичай 15 лютого. В 496 році Папа Римський заборонив подібні «святкування», які супроводжувалися розпусними ігрищами. Бачимо, що «день закоханих» ніколи не мав церковного статусу не тільки в Східній, але навіть і в Західній Церкві.

Тим більше, навіть якби це «свято» було законним і церковним у Латинській Церкві, то ми, оскільки все наше церковне життя відбувається за юліанським календарем, що називаємо в нас новим стилем, не мали б права 14 лютого його святкувати, оскільки в нас цього дня є передсвято Стрітення Господнього і вже після обіду під вечір ми – християни, в тому числі і молодь, зобов’язані брати участь в церковному Богослужінні, яке називається «Всенічне бдіння».

Отже, немає тут місця для святкування «закоханих».

Тепер про закоханість. Чи дозволена вона в християн?

Святий Апостол Павло так характеризує любов(І Кор. 13, 4–8): «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині, усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається , все терпить! Любов ніколи не минає!» Любов поділяється на два основні види, любов «агапе» і любов «ерос». Християнську чесноту любові «агапе» ми всі забов’язані з Божою допомогою собі придбати і нею жити між рідними, близькими, знайомими, навіть з ворогами і незнайомими. Це буде виконання Божої заповіді: люби ближнього свого як себе самого. Це стосується всіх людей, навіть ворогів.

Другий вид любові, «ерос», в християн дозволена тільки між законними чоловіком і жінкою після церковного чину Вінчання, бо тільки тоді законне подружжя входить в свої права і обов’язки. Молоді християни протилежної статі любовні почуття, які охоплюють їхні серця, повинні контролювати розумом, просвіченим християнською вірою, і не давати цим почуттям переходити в фазу «еросу». Тому закохуватися молодим неодруженим людям допускається лише з думкою про майбутнє подружжя і готовність до нього, і ні в якому разі не допускатися статевих стосунків до Вінчання. Закохуватися просто так, для забави, – грішно і недопустимо. Так, як розуміють «закоханість» тепер, тобто вседозволеність у взаємних стосунках між молодими людьми протилежної статі, являється тяжким гріхом, або небезпекою тяжкого гріха. Тяжкість цього гріха посилюється ще й тією обставиною, що з наміром заспокоїти совість експлуатують котрогось із святих Валентинів чи Валентіїв. Покровителями такого «кохання» завжди бувають тільки злі, нечисті духи – демони. Недаремно в поганській міфології цих злих духів зображають, як вони направляють в людські серця стріли еросу. А називати святих Божих Угодників покровителями закоханості – страшне блюзнірство і святотатство. Святі, як би вони не називалися, в які б часи вони не жили, завжди твердо обстоювали святу християнську чистоту і у великій пошані мали дівство заради Христа. Насправді «день закоханих» – це день інтенсивної розбещеності, влаштовування публічних змагань на найдовший поцілунок і інших непристойностей, а навіть втягування до цієї мерзоти малих дітей у школах і садочках. Якщо ви дійсно закохані і хочете щастя для себе і для свого вибраного, відшукайте життєпис цього Святого, ім’я якого він чи вона носить, і уважно прочитайте його, потім помоліться щиро до нього, щоб він заступився за вас перед Отцем Небесним і був вашим покровителем у майбутньому спільному подружньому житті.