Поранений резервіст з Коростеня. Історія одного мобілізованого

Міністр оборони Михайло Коваль пообіцяв присвоїти статус учасника бойових дій всім учасникам АТО на Донбасі. Однак самі вояки, які перебувають на лікуванні в київському шпиталі, кажуть, що в їх військових частинах на це питання знизують плечима – нічого не знають.

Пише УП.Життя.

Більшості кадрових офіцерів після АТО підвищують у званні й пропонують піти на пенсію.

Тим же, хто вирішив і далі вирішив продовжити службу в українській армії, пропонують відмовитися від інвалідності, бо "каліки в армії по закону не служать".

Разом із тим, на лікарняних ліжках знаходиться багато резервістів і строковиків,  чия доля взагалі не відома. Їхні родичі зараз відновлюють їм документи, які підтверджують службу, і самотужки вирішують питання лікування й реабілітації.

У цій категорії знаходяться хлопці з сільської місцевості, часто з неповних чи багатодітних родин.

Один із таких – резервіст, старший солдат 95-ї аеромобільної бригади Максим Ящук. Він із Коростеня, живе з мамою-швачкою.

Хлопець погодився розповісти про свій бойовий досвід із березня по червень, коли він отримав поранення хребта й внутрішніх органів.

До служби 22-річний юнак був на заробітках у Києві, у лютому мав замовлення на Гідропарку – штукатурив туалети. Однак замовник дав хлопцям по 200 гривень на руки й зник.

Тому Максим сів на першу електричку до Коростеня. Удома його чекало оголошення про терміновий збір на військові навчання.

Мобілізація: "У багатьох хлопців із військкомату почалась паніка"

946dd4c-reservist

11 березня мама дала 50 гривень на квиток, і я поїхав у Житомир. Нам спочатку казали, що це просто на 10 днів. Але ситуація в Криму з кожним днем загострювалась, і ми з товаришами вже не вірили, що нас потримають і відпустять додому.

Потім оголосили мобілізацію 45 днів. За цей час до нас приєдналися хлопці, яких викликав військкомат. Вони думали, що посидять і підуть по домах. Пізніше їм пояснили, що за 45 діб держава мала доукомплектувати частини, і це не кінець.

У багатьох хлопців із військкомату почалась паніка: "Почули одне, на практиці зовсім інше". Ті, хто довше був, і вже навчання проходили, почали з них кепкувати, що йдемо на війну.

Один зателефонував мамі. Ще сидить у Житомирі – кричить їй по телефону: "Мене на Слов'янськ відправляють! Мабуть, нас всіх повбивають, у нас же нічого нема!!!"

Контрактник із нашої компанії почув цю розмову, відвів його в сторону й каже: "Куди тебе забирають: Ти тільки прийшов, якщо когось посилатимуть, то перших нас, бо в нас підготовки більше".

Так воно й було, ляпнеш одне як жарт, а воно повертається до тебе в обробленому вигляді за два дні – як жахлива правда.

Полігон: "Підготовки були такі, що вже й набридали"

Ми тренувалися всередині частини й виїздили на полігон у Житомирській області.

Були й денні стрільби, і нічні, із гранатомета, з автоматів. Підготовки були такі, що вже й набридали. Доходило до того, що командир каже: "Беріть ось чотири "ріжка" і йдіть стріляйте".

Були такі, що й крізь сон уже могли стрілять, тому вже не хотіли, а інші казали – давайте, і йшли стрілять. Інколи ми їм і свої "рожки" віддавали, а після тренувань чистили зброю. А в ніші дні – навпаки.

Усе, що планувалось, ми пройшли. Стріляли із ПГ-18, гранати кидали. Єдине, що нам обіцяли постріляти з підствольників, але ми не встигли, бо не вписалися в графік.

У цілому – по підготовці ми були в повній готовності.

Я рахувався, як помічник гранатометника.

Краматорськ: "Біля аеродрому стояв блокпост із місцевих наркоманів і алкашів"

За кілька тижнів підготовки зібрали першу групу й переправили нас у Гайсин Вінницької області, звідти на Миколаїв. Усього нас було чотири борта, більше ніж сімдесят чоловік. У квітні нас перекинули на Донбас – у місто Добропілля.

До цього пункту ми їхали без бронежилетів і касок. На наряд тут ми теж заступали без засобів захисту.

Уже потім, коли нам сказали, що ми летимо на Краматорськ, до нас приїхала вантажівка, вигрузила броніки й каски, і ми їх порозбирали та одягли. Про Краматорськ нам казали, що це просто сигнальний обліт – політаємо й подивимося на ситуацію, обіцяли не більше доби.

Чимало хлопців похватало швидко свою рюкзаки й загрузилися в літак. Ні за спальники, ні за каремати ніхто нічого не казав. Тому спершу спали й на голій підлозі.

У результаті в Краматорську ми засіли на цілий місяць – охороняли місцевий аеродром.

Наша задача полягала в тому, щоб не допустить сепаратистів на об'єкт. Десь за метрів 200 від нас стояв блокпост сепаратистів, типу "мирні жителі". Це були переважно місцеві наркомани й алкоголіки, у них були заготовлені коктейлі Молотова. Але на початку чіпати нас вони боялись, коли зрозуміли, що ми із ВДВ. На аеродромі ми викопали окопи, повністю обжилися.

Крім того, спільно з "Альфою" СБУ ми охороняли дві вишки. Ми – цивільну, а вони військову. На військовій було два-три бої із сепаратистами, після цього "альфівці" пішли і її зайняли бойовики.

Нас теж почали активно обстрілювати. Якось нас обстрілювали цілих три дні. Перший раз близько 11 години, наступного дня – на світанку, в обід і надвечір. Інколи підбиралися прямо до злітної смуги, але там були повністю наші позиції.

Після цього сепаратисти ставили нам ультиматуми, щоб ми поїхали. Спочатку 48 годин, потім 24, було іще 12 годин. Але зрештою вони зрозуміли, що нас це не діє – і пішли.

Так ми там були до початку червня.

Стосунки з місцевими: "У нас був таксист, він привозив нам посилки від родичів, волонтерів"

Місцеві жителі переважно були налаштовані проти України. Українську армію сприймали за ворога, який прийшов до них у дім і погрожував убивати мирне населення. А Росія – навпаки, добра й рятує.

Хоча були й нормальні мужики за Україну. У нас був один таксист, який був за нас, за єдину Україну. Ми йому регулярно давали гроші на картки для телефонів, часто привозив нам передачі від родичів і волонтерів із пошти. Інколи привозив нам їжу: постійні клейкі макарони набридали.

Потім хтось його здав. Краматорські сепаратисти тут же під страхом розстрілу заборонили диспетчерам таксі приймати замовлення від українських військових.

В їдальні аеродрому працював прапорщик Володя, сам із місцевих. Почав їздити кожні два-три дні й забирати наші посилки. За раз брав ящиків 10-15.

У середині травня він вкотре поїхав на "Нову пошту". Узяв із собою нашого лейтенанта – з вигляду зовсім дитину. Під поштою їх чекала засідка. Лейтенанту вдалось втекти, а прапорщика вловили сепаратисти. Загрузили коробки в багажник. А йому приставили пістолет до грудей і потаскали в авто.

Серед наших пройшла чутка, що нашого прапорщика мали відпустить. Але через день ми дізнались, що його привселюдно розстріляли.

Після цього наші посилки почали забирати місцеві дівчата, які теж були за Україну. Їх допитувались, хто вони такі й що це в коробках, але вони мали купу заготовлених історій і віртуозно викручувались.

Передачі для військових: "Мама нашого бойового друга просила гроші на ринку в Коростишеві на форму"

У передачах нам передавали форму, яка швидко зношувалась, оптику, якісь речі гігієни.

В одній із коробок, що вкрали сепаратисти, були чотири форми, які нам передала мама нашого бойового друга. Вона торговка на базарі в Коростишеві. Ходила між палатками й торговими рядами й збирала гроші. Казала, що це на одяг для української армії. Скидались всі, хто міг – хто по 100 гривень, хто по 500.

Так вона назбирала трохи більше трьох тисяч, замовила форму на пошив у місцевому ательє. Вийшло чотири штуки, хоча в нас потреба була десять. Вона її забрала й відправила форму сину і його однополчанам.

І от ці гади – інакше їх не можу назвати – викрали й нашу форму, і прапорщика.

Засідка й смерть командира: "Хлопці підбігли, а він уже мертвий, обличчя залите кров'ю"

Увечері другого червня ми вже були під Слов'янськом. Нашу техніку загрузили сухими пайками й речами першої необхідності й сказали, що рушаємо в дорогу, бо отримали нове завдання – ліквідувати блокпост противника.

Виїхати, як планувалось, не вдалося: нас обстріляли. Врешті ми лягли спати й виїхали вранці. Їхали через ліс, усі проїзди були закидані колодами й дровами. Вирішили, що два БТРи й інженерна техніка їде на розчистку, так вони звільнили десь 800 метрів дороги.

Коли закінчили чистку, і всі позалазили на БТРи, нас почали обстрілювати. Постріли лунали одразу з кількох сторін. Снайпери стріляли точно в незахищені бронежилетами місця – у низ живота, шию, пах, обличчя.

Одна з куль уцілила в нашого командира 95-ї аеромобільної Тараса Сенюка, який прямо серед пострілів керував боєм. Раптом він зойкнув і впав, хлопці підбігли, а він уже мертвий, обличчя залите кров'ю.

Госпіталізація: "В дорозі на Київ від перепаду тиску перестали крапати крапельниці"

У нас було більше двадцяти поранених, я один із перших.

Медик дуже злякався, весь аж тремтів: довго не міг надіти голку на шприц. Я йому допоміг, він уколов перший раз, удруге.

Хлопці поклали мене на бронетранспортер, зняли каску, зняли бронежилет, погрузили. Привезли спершу на гору Карачун, потім уже перевантажили у швидку.

Я втратив свідомість у той момент. До тями я прийшов уже в реанімації. Наче крізь туман побачив плитку на стінах, крапельниці, дренажі.

Зразу вирішив поворушити ногами, але не відчув їх. Думаю, спробую хоч руками. Їх відчув відразу, хоча вони були прив'язані.

Мене корчило від болю, я кричав, але не міг нічого зробили, щоб полегшити стан. Від безсилля почав плювати на стіни. У палату забігла санітарка, почала на мене кричати, що я скотина бушую, а їй потім прибирати.

Медсестра зробила укол, я заснув.

Прокинувся вже на борту літака. Екіпаж і супроводжуючі вирішували, куди летіти – у Київ чи Миколаїв. Загрузили ще двох льотчиків у ще тяжчому стані – непритомних і під крапельницями.

У дорозі від перепаду тиску перестали крапати крапельниці. Я був у притомному стані, тому мені просто перекрили, а із цими двома була морока. Їх зразу оточили й почали вживати реанімаційні заходи.

З того часу в мене вже четверта операція – шрами по всьому животу. Збоку три дня була дірка, бо шукали кулю в кишківнику. Ніг я так само не відчуваю, як і три тижні тому. Лікарі до цього часу не можуть дійти згоди – чи в мене роздроблений хрящ хребта, чи проблема з нервом.

У травматології лежать Артем і Максим із моєї роти, їх теж обстріляли в засаді 3 червня.

Максим Ящук Коростень резервіст мобілізація
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Виклад
(0 оцінок)
137 переглядів в грудні
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Пригоди
1 тисяча 662 українці загинули з початку року на пожежах у побуті. За минулу добу рятувальники зафіксували 12 смертельних випадків. Основними причинами виникнення пожеж у помешканнях є порушення правил пожежної безпеки під час експлуатації електрообігрівачів та печей, а також паління у приміщенні, дитячі пустощі з вогнем, перенавантаження або несправність електромережі, повідомили в ГУ ДСНС у Житомирській області Заважаючи на кількість загиблих та постражд...
Суспільство
Міський голова Сергій Сухомлин вручив ключі від 3-х квартир дітям-сиротам. Дві однокімнатні квартири по вул. Крошенська та вул. Лук’яненка в Житомирі придбано для Світлани та Івана на праві власності. Одна однокімнатна квартира по вул. Святослава Ріхтера включена до житлового фонду соціального призначення та надається на праві користування особі із числа дітей-сиріт Юлії, повідомили в мерії. Виконавчий комітет міської ради здійснив придбання квартир для ді...
Суспільство
Взяти шлюб за 24 години можна у 5 містах області. Відтепер швидко укласти шлюб можна вже в п’яти містах області: Житомир, Коростень, Радомишль, Бердичів та Новоград-Волинський. У перших трьох містах з 2017 року зареєстрували «швидкий» шлюб понад 900 пар, повідомили в ОДА. Проект «Шлюб за добу» передбачає можливість проведення державної реєстрації шлюбу у місці та у строк, визначений заявниками, у тому числі в день подання відповідної заяви. Механізм наданн...
Суспільство
7 грудня над Житомирською міськрадою підняли прапор Військово-Морських Сил України на підтримку 24 українських моряків, незаконно затриманих біля Керченської протоки. Про це повідомили в мерії. 25 листопада прикордонні кораблі Російської Федерації вчинили агресивні дії проти українських кораблів, які здійснювали плановий перехід із порту Одеса до порту Маріуполь. Було обстріляно і захоплено три українські кораблі у Керченській протоці та 24 моряки, шестеро...
Культура
На першому місці серед музичних відео суперхіт групи Kazka "Плакала". На даний момент у кліпа 76 мільйонів переглядів. Далі в списку: 2. #2Маші - Боса 3. Время и стекло - ТОП [Lyric Video] 4. MONATIK & Надя Дорофєєва - Глибоко... 5. Артур Пирожков "Чика" 6. Время и Стекло - Е, Бой 7. LOBODA - SuperSTAR [Audio] 8. Єгор Крід feat. Філіп Кіркоров - Колір настрою чорний (прем'єра кліпу, 2018) 9. Оля Полякова - Королева Ночі 10. MARUV & BOOSIN - Drunk Groove (O...
Спорт
Змагання відбудуться 15-16 грудня. Фестиваль «Житомир Шаховий: Кубок Святого Миколая – 2018» проводитимуть в рамках реалізації проекту Бюджету участі «Інтелектуальна мережа» - шахові клуби в міських бібліотеках», повідомили в мерії. Метою фестивалю є підвищення майстерності шахістів, посилення співпраці між шаховими осередками, популяризація проведення змістовного дозвілля та здорового способу життя. Змагання відбудуться у приміщенні Центральної міської бі...
Суспільство
Автоматичний гематологічний аналізатор Rayto RT-7600S вартістю 156 тис. грн встановили у клініко-діагностичній лабораторії лікарні. Разом з аналізатором лікарня отримала і стартовий набір реагентів на суму понад 3500 грн, повідомили в мерії. За допомогою аналізатора можна здійснювати 60 проб на годину, а це пришвидшить обстеження дітей і значно розширить спектр та підвищить точність досліджень. За словами медичного персоналу, щороку у лабораторії лікарні в...
Суспільство
ДТП сталася 5 грудня близько 15.30 по вул. Кримського у Малині. Водій автомобіля «ЗАЗ-110307», 34-річний місцевий житель, не помітив 9-річного хлопчика, який вибіг на нерегульований пішохідний перехід, водій вчинив наїзд на дитину, повідомили в ГУ НП у Житомирській області. У результаті ДТП хлопчик отримав тілесні ушкодження та був доставлений до місцевої лікарні.
Суспільство
Керівники області вручили волонтерам Житомирщини відзнаки Президента України. «На Житомирщині існує потужний волонтерський рух. Ми щороку вас збираємо, щоб привітати і приємно те, що кількість волонтерів не зменшується. Ви всі докладаєте багато зусиль, щоб зібрати допомогу для наших військовослужбовців. Ви, як волонтери допомагаєте хлопцям на передовій, ми, як влада, маємо допомагати їм тут, коли вони повертаються. Цей Центр вертебрології створений, в перш...