Володимир Поліщук привіз до Бердичева золото. Фото

Нещодавно відбувся Шостий Міжнародний Салон художньої фотографії «Фотовернісаж на Покрову, 2011». Захід відбувся у місті Рівне під патронатом Українського Центру фотомистецтва, Національної Спілки фотохудожників України та міжнародних партнерів.

Журі розглянуло надіслані на фотоконкурс 4 443 фотографії, 412 авторів з 57 країн світу. Серед такої великої кількості учасників взяли  участь і фотохудожники міського фотоклубу «Бердичів», що діє при міському Палаці культури ім. О.А. Шабельника. Золоту медаль PSA Gold Medal отримала фотографія бердичівлянина Володимира Поліщука "Перемога любою ціною".

Нагадаємо, що рік тому, в жовтні 2010 року, в місті Ташкент (Узбекистан) на П’ятому  Міжнародному Фотографічному Виставковому Бієнале «ТашкентАле 2010» Володимир Поліщук теж був нагороджений срібною медаллю.

Цього ж року, престижний міжнародний фотографічний форум, окрім  головної нагороди також відзначив роботи пана Володимира в секції "Вільна тема" – "Наодинці"; в секції "Портрет" – "Відлига" та "Соломія"; в секції "Футбол" – "Перемога любою ціною" та "Усі на мати". Приємно, що бердичівський професіонал показує стабільний результат на світовій арені. Ми не могли оминути увагою майстра з нашого рідного міста, а тому домовились про інтерв’ю.

Розкажіть, будь-ласка про сам конкурс «Фотовернісаж на Покрову, 2011»?
Цього разу конкурс унікальний кількістю учасників, тому буде занесений до Книги рекордів України. На ньому були присутні чотири сотні майстрів із 57 країн світу. Кожен фотограф міг надіслати роботи по чотирьох групах: «природа», «портрет», «вільна тема» і «футбол». Футбол цього року внесено окремо, через «Євро - 2012», яке планується відзначати на високому рівні. Федерація футболу запропонувала у цьому конкурсі додати саме тему даного виду спорту. Всього з Бердичева брало участь у фото вернісажі шість чоловік. Цього разу я знову був відмічений, з Божою допомогою, довелося витримати навантаження перемоги.

Якими були відчуття?
Коли сповістили, що я переміг, мене окрилила радість, а зовсім скоро почався емоційний спад, тому що будь-яка медаль чи перемога змушує людину думати про завтрашній день. У таких випадках потрібно тверезо оцінювати ситуацію в якій ти знаходишся. Чим вищий рівень майстерності, тим важче перебувати у спокої. Постійно треба аналізувати, зважувати, контролювати і фотографувати – це велика практика. Коли оцінюють на такому рівні, треба закачувати вище рукава і ще більше часу віддавати роботі.

Як творилася «Перемога за будь-яку ціну»?
Цього року виграла фоторобота з назвою «Перемога за будь-яку ціну». В одному з дворів нашого міста, я постійно бачив хлопців, що грали у футбол. Їм абсолютно не було різниці, яка то пора року. Я помітив, що хлопчина на милицях давав фору усім іншим гравцям. Постійно, то не було фотоапарату під рукою, то побачивши мене вони зупиняли гру – одним словом не було гарного кадру. А одного разу, ніби внутрішній голос підказав захопити з собою фотоапарат. Погода була не сильно підходящою. Хлопець, учень ЗОШ № 15 на ім’я Олексій, вдарив ногою по мячу – я зробив знімок і пішов додому. Лише потім помітив як гарно все співпало, вираз обличчя, ситуація, милиці і м’яч на своєму місці – саме ця фоторобота і була відзначена. Окрім того, було відзначено ще п’ять моїх робіт, так званий прохід.

Яка подальша доля робіт-переможців?
Коли відбіркові роботи потрапляють на офіційну фотовиставку такого рівня, експозиції якої будуть у кількох країнах світу, для майстра це показник. Тобто з восьми робіт, було відзначено п’ять, а шоста нагороджена золотою медаллю. Один з організаторів запитував чи то не фотомонтаж. Звичайно, це природній кадр.

Важливо, як пізніше виявилося, на конкурс надсилали власні роботи фотографи котрі знімали футбольних зірок світу Вони постійно роблять фоторепортажі з чемпіонатів світу та Європи. Я вважаю, що це все ж таки допомога Бога. Я вірю, що він веде людину у правильному напрямку. Хоча, все в кінцевому рахунку, залежить від самої особистості. Хтось звертає вліво чи вправо, а хтось прямує вперед. Я переконливо вважаю, що людина, як тільки родиться на світ, вже має якийсь талант. Хтось його одразу розвиває, а комусь треба почекати доки він прокинеться. Скільки є випадків, коли людина починає у 60 років співати або у 45 років вишивати. Людині постійно необхідно удосконалюватися і слухати самого себе.  Передати за допомогою фото красу природи – це високий рівень митця.

Як воно займатися у Бердичеві фотографією?
В Бердичеві, як і у інших маленьких містах України важко бути кимось. Якщо ти не виділяєшся з сірої маси натовпу, то «ти свій». Як тільки фотограф, письменник, художник починає робити краще, ніж вчора, чомусь це сприймається не завжди адекватно. Одні думають – вискочка, щось зробив. Часто, навіть не знаєш як себе поводити. Коли щось комусь підказуєш, кажуть «о, вже зазнався – починає вчити». Коли мовчиш і в професійній сфері нічого не говориш – «о, вже зазнався, ні з ким не хоче спілкуватись». Я спілкуюся з фотографами з усієї України і всюди так само. Стосовно Бердичева, останнім часом молодь і старші люди активно почали займатися фотографією, хтось фотографує природу, хтось – портрети, інші – все підряд. Усе це дуже цікава робота! Людина за допомогою світлини і власного погляду підмічає так, що оточуючі запитують «де є така краса?». Пересічні громадяни дивляться на рівні власних очей, максимум, які ціни в магазинах. Подивіться в траву, адже там цілий світ, який не помічається у повсякденні. Люди народжуються, живуть, помирають і навіть не здогадуються, що у них під ногами. А якщо підняти голову до неба, там же пропливають чудові хмари! Коли ж демонструєш фото, глядачі теж по-різному реагують, одним подобається, інші кажуть «нєчєво асобєннава здєсь нєт». Так і хочеться таким порадити взяти фотоапарат і спробувати зробити краще.

Знімати класні світлини це доволі дорога справа.
Давайте поглянемо, чому це з одного боку доступно, а з іншого – ні. Молодь у нас амбіційна, вони одразу хочуть мати перевагу над кимось. Старші, у першу чергу, критично споглядають власну працю. Сьогодні, щоб купити нормальний фотоапарат можна взяти кредит або ж назбирати кошти. У той же час, професіонали, які показують свої роботи на виставках часто користуються далеко не найпрофесійнішою технікою. Молодь же, яка тільки починає займатись цим видом мистецтва, одразу намагається мати ТОП-ову модель, думаючи, що лише таким чином можна схопити чудовий момент. Часто в таких випадках люди топчуться на одному місці, але потяг вже пішов.

Що треба для того, щоб взяти участь у фотовиставці на міжнародному рівні?
Сьогодні, щоб відправити свої роботи найголовніше, що треба мати – це фотоапарат, очі і головне бажання. У той же час, практично усі виставки платні ціни на участь у одній підгрупі коштують приблизно 20 євро. А якщо бажаєш взяти участь у чотирьох напрямках, то не важко підрахувати у яку копієчку «попадає» кишеня. Майстри з якими я спілкуюся не палять і не пиячать, а відносяться до своєї роботи як до хобі. У кожного з них є та іграшка, якою хочеться гратися. Часто запитують, що нам платять за виставки? Дивне питання, якби я брав участь лише за гроші, я б давно покинув цю справу. Коли я з 1981 року займався спортом доводилося вигравати і програвати, але намагався просто ставити певну планку – кандидат у майстри спорту, майстер спорту і т.д.  Для мене виставка фоторобіт – це як змагання і не більше, дивіденди для мене абсолютно не важливі. Там де з’являються великі кошти, там людина починає працювати «на конвеєр». Для мене важливе духовне задоволення, а гроші я зароблю й так.

Чи є люди, які цінують фотомистецтво й готові у це вкладати кошти, спонсоруючи митців?
Я дуже багато знаю людей, які робили виставки своїх фоторобіт і ні до кого не підходили. Проте, чим вищий рівень майстерності, тим більше треба показувати плоди своєї праці на більш високому рівні. І на цьому етапі, все частіше з’являється думка попросити у когось допомоги. У мене особисто був єдиний спонсор, який допоміг мені організувати першу професійну фотовиставку – це був Олександр Глейзер. Він сам активно читає та цікавиться фотографічною справою, який має чудовий фотоапарат і власні роботи. На тому етапі цього було достатньо і тут не варто забувати, що ти сам маєш бути зацікавлений у її створенні, а вже потім тобі допоможуть. Будемо надіятись, що в майбутньому творчим колективам, спортсменам і фотохудожникам теж будуть допомагати їздити на виставки та організовувати творчі свята. Все ж таки усе це духовно та професійно збагачує людину. Нажаль, у нашому маленькому місті усе це відбувається дуже не активно і доводиться робити все в основному за власний рахунок і на своєму ентузіазмі.

Влада сприяє розвитку потенціалу бердичівських митців?
Сьогодні ми бачимо, що усім важко. І коли до влади чи спонсорів приходять одні й ті самі люди і вони їм допомагають – не хочеться в чергове почути слово «ні». Через це краще мабуть і не йти, хоча може ми й робимо в цьому питанні помилку. У той же час, під лежачий камінь вода не тече. Звичайно їм приємно, коли на відкриття фотовиставки ми їх запрошуємо – вони бачать зростання нашого рівня. Приїжджі професіонали теж відзначають роботи бердичівських фотографів, стверджують, що наші світлини повинні бачити й на більш високому рівні. В такі моменти всім добре та весело, але в кінцевому варіанті фотографи і місцева влада  продовжують жити у своїх буднях.

Які подальші плани?
Я вважаю, що це лише початок. Справу цю не кину, коли повідомили, що я переміг, подумав про наступний свій крок. Виставок по світу дуже багато, усе часто зводиться до фінансового питання. Участь у Європі, Америці чи Азії – це різні кошти.  Кожен митець чудово розуміє, що ми маємо і які дії плануємо надалі. Головне – це працювати далі. Коли в мене запитують чи не боюсь програти наступного разу, я відповідаю, ні в якому разі. Таким чином, Боженька мені дає зрозуміти, що треба працювати більше й краще. Головне правильно усе це сприймати. Такі події мають загартовувати. Абсолютно нормально коли після підйому відбувається спад, але це означає, що має бути й підйом. В цьому році я прагну зробити виставку у Бердичеві, відішлю роботи за кордон. З кожною ідеєю треба переспати, щоб зважити усі моменти. Хаотичність завжди призводить до негативу. Обов’язково усе буде. (сміється)

Що побажаєте бердичівлянам та колегам?
Хочу порадити усім відкинути власні амбіції і просто відтворюйте усе, що ви бачите. Визнання чи перемога обов’язково знайде кожного з нас, просто на все приходить свій час. Час потрібен для того, щоб проаналізувати зважити усе і потім видати якісний матеріал. Природи вистачить на всіх, художникам вистачає фарби, щоб змалювати по-своєму цей світ. Фотографам теж вистачить. Вчитися треба в слабших, у сильніших професіонал завжди помітить сильні сторони. Часто в нас друкують свої фото прості люди й не помічають, що в них вийшли досконалі кадри. Такій людині просто треба дати поштовх, щоб вона продовжувала далі розвиватися. Треба жити в радості і дякувати Богу за те, що маємо очі, прагнення, бажання і задоволення від роботи.

Дякуємо за цікаве інтерв’ю та бажаю натхнення та творчих успіхів і надалі.